варення марення

в маршрутках сегодня уже узорчатые окна
и хорошо и спокойно, ведь будь что будет
отражаемся порой в зеленых стеклах сосудов
уютный холод - место долгожданных встреч

мне бы лежать под твоим одеялом, бездумно глядя в потолок нашего светлого дома. кожа моя пахнет клюквой и тростниковым сахаром. Я бы скоро встала, закуталась шаль и сварила нам кофе с корицей и мускатным орехом. Или мы бы пили мате и читали надменно_умные книги. Прочитав их, мы уважаем и любим друг друга больше. Напевала бы тебе глупые и смешные песни, чтобы тебе было хорошо и ты смеялся. Мы поехали бы на рынок и купили кота(или шиншиллу). Немедленно откормили бы кого-то из них для толстоты и пушистости.
И слушали бы RS на новом проигрывателе для пластинок, который бы не ломался, не заедал и не уставал бы.
Мы приготовили бы курицу с кешью без желтого бобового соуса, но это все равно было бы вкусно (сейчас это выгодно-все равно килограмм имбиря дешевле килограмма чеснока). Еще мы бы пригласили друзей, которых через многое (очень многое) время бы проводили. Кто-то из них, я уверенна, очень нехотя бы покидал наш дом, искусно оттягивая момент прощания расшвыриванием рубашек по разным углам. А потом мы бы сидели и смотрели, что показывает зеркало, пока не уснули бы.

как же еще долго всего этого ждать.

мені вас сильно не вистачає.
читатиму всю ніч, затра день на роботі, зранку холодна маршрутка і зачумлене метро.
а я хочу до вас. у кілька годин беззмістовності і неперевантажень, простарації і зручного існування. ваших посмішок, сумнівів, ввагань, спроб. коли все стало таким безнадійно крихким? коли ми почали губитись?
я хочу бути з вами. не закидайте, що я вас не хочу. не закидайте, що я вами не хворію.
у мене є свої "мушу". я пам*ятаю, що ви це розумієте.
я сильно-сильно за вами сумую. незалежно від того, коли я востаннє вас бачила -кілька років/днів/годин/хвилин тому.
час з*їдається швидко, порожніє котра філіжанка кави. недочитані сторінки і нашарування проблем. мої хрести, таємниці за сімома печатями. не спалити, не забути, не втекти.
я дуже сильно вас люблю. мало з ким уже будемо поруч, просто будьте. мої ночі сумуватимуть за вами. мої ранки будуть на вас чекати.

зроби мені спокій.
тепер тобі можна мене обійняти, заколисати і накормити творогом. він в холодильнику на третій полиці.
можна прочитати мені казку і викинути лабораторну (крадіжка з проникненням в житлове приміщення) у вікно.
мене можна дуже любити. мені можна довіряти. зі мною добре восени слухати як хтось знизу ходить по гравієвій доріжці. ще мені можна пробачити все що завгодно. можна слухати як я не вмію співати. можна обговорити те, як мені з тобою пощастило. порахувати кількість родимок на щоках і за вушком. можна дихати на волосся. потім пити вдвох чай.
можна звичайно.
але тебе нема.
спокою

сегодня вечером я занимаюсь тем, что ужасаюсь собственной лени и неорганизованности. Выходные вылетели в трубу. Я почти ничего не сделала из запланированного, на неделе буду плакать, страдать и мучится и клясть себя за упущенное время.
Но не было сил противится осенней лености, мягкости, дождливости и сонливости. Туманный холодный день, стучащий каплями в окно, наливающий веки свинцом, а голову молочным беспамятством. Внутренняя безмятежность, тихая и беспочвенная радость. В моем мире все пришло в долгожданный хрупкий баланс, если опустить несколько удручающих мелочей. Только бы его не нарушить.

Этой осенью приходит грусть о том, что еще не упущено, но непременно будет. И радостная и тягостная надежда о том, что желаемое сбудется. Раньше они ко мне не приходили.

все будет хорошо

вырости и остепенись.

а я засыпаю и просыпаюсь каждый раз с острой ностальгией по незнакомому морскому берегу под пасмурным небом, серой гальке, взмахам крыльев суматошных чаек, синему свитеру и белому пледу, чашке горячего чая и орехам в глазури...

отрешенность и забывчивость- без ностальгии и благодарности, без преданности и чувства долга. разделить бы их с теми,кого любишь без причин.

Господи, уехать бы подальше. Встречать бы утро на морском причале. Вдыхать воздух, пропитанный йодом.
Господи, силы бы и терпения, чтобы дождаться.

...время проходит, а люди всё больны теми, кем болели. и я не исключение. это ли не счастье- встречать во сне тех, по ком скучаешь.

дебильная дебильность захватила меня в плен. хочу быть спасенной

О, береги девичьи сердца, Евгений Изюмский (если я правильно расслышала), ибо казнят!
о чем это я? ах, вот о чем:
вчера очень болели голова и глаза, спать я уложилась оооочень рано в надежде спать подольше крепким сном.
но не тут-то было!
трижды меня будили в два часа ночи. дважды из трижды мне надменно молчали в ухо, а на третий раз-таки отважились спросить, я это или не я(убедились, что я), бодрым девичьим, но внушающим ужос, женским голосом осведомились о моих отношениях с этим самым Евгением. Мне стало так смешно, что я даже разозлиться не смогла, убедила несчастную полуночницу, что я никаких Изюмских не знаю.
больше никто не звонил. но уснуть я еще долго не могла.
но льстила себе: " ...ррр...в тебе видят сильную соперницу...", и дальше ворочалась. вот. это все, спасибо)

Антиутопія ,Сюжет
A Scanner Darkly, роман Філіпа Діка є темним, сумним поглядом на культуру важких наркотиків шістдесятих та сімдесятих. Дік створив його як пам'ятник друзям, яких він втратив у щасливі дні вільного кохання і «хороших наркотиків».
( Scanning essay )

і хотілось би шось написать- і не буду.
світ несправедливий-тонуйогонафік. радію малому-чекаю на велике.

всё увядшее отмирает - остается самое ценное.

спать пора, а то ничего не успею и не увижу.

...а мені також казали, що я красиво, по-картинному сплю...

Заглядаюсь на вас до самого до вечора
Коли сливові сутінки наповзають так морозно.
Вилітаю на колії запізнілою втечею.
І тоді уже вільно. І ні краплі не боязно.

На краю тротуару – як над прірвою погляди.
Мої рампи засліплюють світлофарами пізніми.
І в бокалах опівночі стомлені сновиди.
В парасолі одягнені ранки ослізнені.

Нам повірилось в рай, а про вирій-не пишеться.
Шо стоїш?! Наливай: тютюном не надишишся.
15.03.2009 21:25:56

Двоє доролих людей граються в бісер у темній кімнаті. Розсипають його на підлогу, просочують крізь пальці, шукають, куди він закотився. І при цьому вони абсолютно нічого не бачать. Десь так це і виглядає. Десь так і відчувається. Ви це бачите зовсім інакше, глибокоповажні панове. Ви дивитесь на речі з великим розмахом, гордо підіймаючи голову над дрібницями так, щоб вони ставали непомітними. Не підсковзніться люде, я тут бісер розсипала...
Ночами у мене мерзнуть ноги, а тому доводиться одягати величезні вовняні шкарпети, щоб прокинутись без кашлю. Бабуся казала, що це через поганий кровообіг. Я думаю, що це щось нервове. Я стала пасивна, спокійна і дивна: тепер уже, нарешті, для себе. І відкрилось мені велике диво : якщо всі ми – Аліси, то щодня повз нас пробігає кілька розпрекрасних білих кроликів, що поспішають на крокет до кожен своєї червової королеви. Що поробиш, коли мені явилось таке одкровення, я була страшенно розгублена, оскільки не знала куди бігти. Кілька днів на перехресті кролячих маршрутів явили мені одкровення номер два: я зовсім не Аліса. Висновок з того такий, що мені нікуди бігти і не треба. У божевіллі я я – у себе вдома.

і чого це всім-все, а мені-нічого?! не знаю-не знаю. просто щербет.

останні дві з серії.очевидно, останні.

сумно мені?ні.шкода мені?ні. вони не програли.вони знайшли інші двері.
"Она открыла дверцу и увидела за ней нору, совсем узкую, не шире крысиной. Алиса встала на колени и заглянула в нее -- в глубине виднелся сад удивительной красоты. Ах, как ей захотелось выбраться из темного зала и побродить между яркими цветочными клумбами и прохладными фонтанами! Но она не могла просунуть в нору даже голову.
-- Если б моя голова и прошла,--подумала бедная Алиса,--что толку! Кому нужна голова без плечей? Ах, почему я не складываюсь, как подзорная труба! Если б я только знала, с чего начать, я бы, наверно, сумела.
Видишь ли, в тот день столько было всяких удивительных происшествий, что ничто не казалось ей теперь не возможным. Сидеть у маленькой дверцы не было никакого смысла, и Алиса вернулась к стеклянному столику, смутно надеясь найти на нем другой ключ или на худой конец руководство к складыванию наподобие подзорной трубы. Однако на этот раз на столе оказался пузырек..."
Льюис Кэрролл. Приключения Алисы в стране чудес

я шукала сюжет. я його майже знайшла. висить в повітрі. треба його схопити. змінимо краєвид на 2 дні + тиждень відпочинку. шось з цього народиться)
" Так наполним бокалы и выпьем скорей!
Разбросаем по скатерти мух и ежей!
В кофе кошку кладите, а в чай - комара.
Трижды тридцать Алисе ура!"